[ ! ] версия для печати
Квіти мого дитинства...
Ніжні, духмяні квіти...
Квіти мого дитинства
Пахнуть медом і літом.
Сонця довкіл так багато
Тепло-яскравого, ніжного!
Мама...Матусенька..Мати
Лагідна, добрая, рідная.
Хмаринки у небі святковім.
По них я біжу-пірнаю.
А тут, у квітках,гудуть бджоли,
Я їх на долоні тримаю.
Лечу на мопеді з батьком,
Спина до спини притулившись,
Дитинства мого добра згадка.
А попереду ще вічність...
Ромашки очима жовтими
Радо сміються-вітають.
Бабуня руками добрими
До себе мене пригортає.
І Чорний Ташлик гамірливо
Кригою тішиться-грається.
І після повені риба
В намулі стриба-копирсається.
Хватаю її руками:
В"юни, окунці, красноперку
Й швиденько несу до мами
Риби повне відерце.
В"юни пищать, а сцикавки
Рябі, неначе гадючки...
"Муха" ганяють із "Шпіком"
З жабищами на гачку.
А серце моє ледь не вискоче-
Яка ж та гидотна жаба!
Ось фіртка. У неї я вскочу.
Лечу прожогом до баби.
...Щасливе, безхмарне дитинство-
Батько, мама і бабця...
Десь грім гримить і десь блиска-
Картина прекрасна оця.
І "Куций горб" у Квітках.
На ньому Льонька чекає.
Він нас з "Козою" ( з Зінкою)
До лісу сам проводжає.
-Той Льонька - одеський бандюга!-
Так люди про нього кажуть.
Для мене ж він був добрим другом
І охоронцем відважним.
Коли у ставку "Капуста"
Скривдив мене й я заплакала,
Льонька , зімкнувши уста,
В воду в ту ж мить заскакує...
І більше ніхто не насмілився
У Квітках мене ображати.
Чи ж з Льонькою ще коли стрінуся?
Мені є про що розказати
Отому хлопцю з Одеси
Сміливому, бандикуватому.
Мій Бог, цю зустріч пошли Ти
Про Тебе йому я казатиму...
Пройшов за вікном дощ весняний.
Скоріш відкриваю вікно!
Листочки бузкові духмяно
Ніжно запахли -любов...
Пройшло, промайнуло дитинство.
Юність весела прийшла.
Міряла кроками відстань,
З рідного йдучи села.
Йшла та дорога без Бога.
До Господа я не прийшла,
Хоч мати однокласника мого
Про Божу любов повіла.
Та я не послухала, вперта,
І в серці своїм розсміялась.
Аж через 22 роки відверто
Лиш я в своїм серці розкаялась.
І що ж то була за дорога,
Яку я сама вибирала?
В ній підлість, обман і тривога,
Я спокою в серці не мала.
І зради, і розчарування,
І відчай, що й жить не хотілось.
А серцю хотілось кохання,
Любові, яка і не снилась!
Одного-єдиного мати
Хотілось мені чоловіка.
Пішла до ворожки гадати...
То було безглуздя велике.
То було болюче падіння,
Найперше падіння велике-
Невдале перше заміжжя
І вибір свого чоловіка.
Ще стільки безглуздих учинків!
Ще стільки було безумства!
Де ж є та любов привелика,
"Что греет сердце и чувства"?
Я вперто щастя шукала,
Свого єдиного, вірного;
І, не знайшовши, упала
В тупому, болючому відчаї.
Вся ненависть, злість і відраза
До всіх на землі чоловіків.
Я їх рахувала всіх мраззю,
Що вони всі пройдохи великі.
Та був Той, Один, Єдиний,
Хто довгі рокИ мене ждав.
Він славу Свою був покинув
Й за мене життя Він віддав.
По радіо пастор говорить
Про муки тяжкі Христа.
На мене Свій погляд підводить
Весь в ранах з Свого Він хреста.
З очей полилися рікою
Сльози палючі, невпинні-
Той погляд повний любові
До грішної, злої людини.
Він любить мене! Він чекає!
Він рани загоїть мої!
І серце наповнить любов"ю
По вінця, по самі краї!
Мене так ніхто не любив ще!
Мене так ніхто не чекав!
Та була любов щонайвища-
Син Божий її мені дав.
Я серце відкрила Ісусу,
Своє все життя віддалА.
Мої переміг Він спокуси
І з Богом Предвічним з"єднав.
Летіла...Стояла...Спіткалась...
На ноги ставала і йшла.
Слізьми в покаЯнні вмивалась,
До ніг припадала Христа.
Тепер же у серці моєму
Мир Божий, і спокій, любов
Й до тих, хто не любить взаємно,
Хто Бога іще не знайшов.
Люблю я тепер чоловіків
Приємних й не дуже - усіх;
З любов"ю відношусь до зеків,
І не підіймаю на сміх;
Не відповідаю колюче;
Словами не б"ю навідмашку,
На рану відкриту, болючу
Я ношу нікому тяжку
Вже не покладу й сіль не кину.
Я краще підставлю плече,
Слабку я підставлю спину-
Бог любить не тільки мене.
Він кожного з вас так чекає,
Як ще вас ніхто не чекав.
Христова любов не згасає-
За тебе життя Він віддав.
Він виніс найтяжчі страждання,
Щоб вільними люди були
Від розпачу, розчарування,
Від грішної, смертної тьми.
Прийми ж в своє серце Ісуса,
Йому все життя ти віддай.
Прийме Він і ждать не примусить,
Й направить у вічність, у рай!
Прочитано 7159 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Отзывы
читателей об этой статье
Написать отзыв
Форум
Дина Маяцкая.
2011-03-14 02:10:23
Бачу, з яким сумом написаний вірш..."квіти твого дитинства"...але одверто.Дякую.
читайте в разделе Поэзия
обратите внимание
За поворотом поворот - Ионий Гедеревич
Лимбо - Людмила Солма *) ПРИМЕЧАНИЕ:
Это стихотворение было написано экспромтом в День защиты детей, под впечатлением статистики страшных событий, о которых я прочитала в наших российских СМИ в тот день.
Я не вдаюсь в спорные тонкости рассуждений атеистов и теософов, философов – исповедывающих различные суждения и направления, людей от науки и простых обывателей.
Сегодня я вспомнила об этом своем стихотворении не случайно и решилась все же опубликовать его, но не в связи с информацией в тех же СМИ об обращении Международного теологического форума католиков к Папе Римскому за разъяснением или об отмене самого понятия "лимб" (лат. Limbo) – пограничной области Ада, мнение о котором не поддерживается (официально) Ватиканом, но в которую по народной (не официальной) традиции все же верят многие простые католики в разных странах.
Моё стихотворение о другом. О морально-этических и воспитательно-поведенческих обязанностях отдельных наших сограждан по отношению к собственным детям:
"- Твоя роза так дорога тебе потому, что ты отдавал ей всю душу..."
"-Люди забыли эту истину, - сказал Лис, - но ты не забывай: ты навсегда в ответе за всех, кого приручил. Ты в ответе за твою розу." ("Маленький принц" А.Экзюпери)
Людмила Солма, 06.10.2006г.
РИСУЕТ МАЛЫШ НА АСФАЛЬТЕ МЕЛКАМИ
«сказка ложь, да в ней намёк-
добрым молодцам урок...»
(народная присказка)
* * *
Рисует малыш на асфальте мелками
Зелёную травку и дом.
Деревья и солнце рисует мазками
И радость струится кругом.
Здесь синее небо и лентою речка,
Осока, камыш в берегах.
Там плавает утка, здесь бродит овечка.
Так мир оживает в мечтах.
Но мимо спешат слишком взрослые люди
И им не до детской мазни-
Их больше волнует обыденность буден
И топчут рисунок они...
Вот небо над сказкой печалью темнеет-
Так тучи сгущаются в мрак.
Деревья и травы пожухли, бледнеют...
Но, как терпелив юный маг!
Вновь небо синеет своей чистотою
И лентою вьётся река-
Малыш всё подправил мелком и рукою,
Что дружат с мечтою пока.
© Людмила Солма, 24.09.2006г.
ДАРИТЕ ДЕТЯМ ЛАСКУ, ТЕПЛО И СВЕТ МЕЧТЫ
* * *
Дарите детям ласку, тепло и свет мечты-
И доброта с любовью взрастят свои плоды.
Читайте на ночь сказки. Будите по утрам,
Целуя в сонность глазок, да гладя по вихрам.
Они хоть фантазеры - да, правда в их словах;
Они храбры и смелы в своих волшебных снах.
Они мудры, умелы - коль строят в мир мосты,
Чтоб радугою счастье вдохнуло жизнь в мечты.
Дарите детям ласку, тепло – душевный свет,
Ведь дети наше счастье и лучше его нет.
© Людмила Солма, 15.09.2006г.
місто тане у тумані - Галина Манів
>>> Все произведения раздела Поэзия >>>
Поэзия : Это мой рай (песня) - Илья Козлов
Публицистика : Вакцина наша — Христос (продолжение) - Николай Николаевич
Поэзия : Просветленье - Александр Грайцер
www.4orU.org
- (c) Христианская газета Для ТЕБЯ 1998-2012 -
, тел.: +38 068 478 92 77
Рамочка .ру - лучшее средство
опубликовать фотки в сети!
Надежный хостинг : CPanel + php5 + MySQL5 от $1.95
Hosting